Сонячний круг, небо навкруги! А внизу — ласкаве Середземне море. Це пляж в Яффо, де в жаркий день збираються найрізноманітніші люди. Сонце для усіх і море для усіх — без відмінності націй і віросповідання!
Втім, мусульманкам личить скромність і на пляжі теж. На жінках чорні сукні-балахони. Викупатися в них можна, а ось загориш навряд чи. І, звичайно, в отакому наряді не поплаваєш. Тим більше що на голові — хиджаб.
Такому костюму можна здивуватися, можна навіть похихотіти иcподтишка. А потім, відсміявшись, згадати, що у кінці 19-го і на початку 20-го століття європейські пані приходили на берег моря в такому ж приблизно наряді. Ходили по берегу, дихали свіжим повітрям, спілкувалися з подругами. Загалом, пристойно відпочивали в пристойному суспільстві. Найсміливіші жінки входили у воду в цьому пляжному наряді. Спідниці, надіті на крінолін, при цьому спливали, оточуючи зухвалу жінку отакою своєрідною межею скромності.
Проте це було не купання, а мука. Тому винахідливі європейці придумали для морських купань спеціальні "купальні машини"("bathing machine"). Це були своєрідні пересувні купальні, будиночки-вози на кінській тязі з трьома непрозорими стінками і з дверцями попереду. Коні заводили ці вози в морі на достатню глибину, щоб з них можна було стрибнути у воду без одягу, не ображаючи при цьому громадської моральності. Для більшого захисту від нескромних поглядів над виходом опускалася спеціальна фіранка-маркіза. І скромненько, і поплавати в морі можна!
Тільки після Першої світової війни сталося деяке зрушення в європейській суспільній свідомості. Довгі сукні і кріноліни на прибережному піску зникли. Їм на зміну прийшли нарядні і досить скромні закриті купальники, які все одно багатьом здавалися верхом аморальності. Стало можливим як ні в чому ні бувало прогулюватися по берегу, підставляючи плечі і ноги сонечку. Нехай загорають!
А в 1948 році стався черговий прорив, з'явилися бікіні, роздільні жіночі купальники, що відкривали сонцю і стороннім поглядам ще і жіночий живіт. З точки зору правовірної мусульманки — вища міра розпусти, до якої докотилася західна цивілізація.
Втім, ті з мусульман, хто потрапляв у безсоромні і богопротивні объятья європейсько-американської цивілізації, зовсім не прагнули вирватися з цих обіймів. Тим, хто приїжджав в західні країни, жилося набагато краще, ніж на батьківщині. Так що доводилося пристосовуватися. І користуючись можливостями все тій же богопротивній західній демократії, прогинати її під себе.
Західна демократія під ісламські вимоги в різних державах прогинається по-різному. Багато в чому все залежить від чисельності мусульманської общини в країні(електорат, проте). Але багато що визначається рішучістю і навіть жорсткістю керівників кожної країни окремо.
Наприклад, в Австралії живе велика община мусульман, в основному, вихідців з Лівану. А істотною частиною австралійської культури(не менш істотною, чим носіння хиджаба і бурки в культурі мусульманській) є уміння плавати. У Австралії навчання плаванню — обов'язковий предмет в школах.
Ось і знайшла коса на камінь. З точки зору ісламського світосприйняття дівчині з'явитися на уроці плавання або на пляжі в європейському купальному костюмі — ганьба і ганьба. Заміж таку розпусницю ніхто не візьме!
З іншого боку, австралійський уряд ні на які послаблення мусульманській общині йти було не згодне. Приїхали — живіть за нашими правилами, не подобається — від'їжджайте. Це заявлялося недвозначно і неодноразово. І тому були серйозні причини. З одного боку, австралійці — спадкоємці каторжників, так що своєю грубістю можуть навіть злегка похвастати. З іншого боку, найближчий сусід Австралії — Індонезія. Найбільша у світі мусульманська країна! І не дуже багата. Тут тільки прояви слабкість — завтра прокинешся в країні, переповненій незаконними і не цілком доброзичливими іммігрантами.
Як виявилося, у разі твердості влади в дотриманні місцевих законів навіть мусульмани, звиклі бравувати своєю безшабашністю і прихильністю єдино вірному вченню, можуть піти на компроміс. Особливо ліванці, що небезпідставно вважають себе нащадками фінікійців, одного з найдревніших торгових народів на Землі. А торгівля — це завжди компроміс і взаємовигідна згода.
Неможливий, здавалося б, компроміс між ісламською сугубою скромністю і відв'язною пляжною вільністю був знайдений в 2003 році Ахедой Занетти(Aheda Zanetti), мешканкою Австралії ліванського походження. Вона придумала купальний костюм для жінок-мусульманок. Костюм цей був скроєний так, що він не прилягав до жіночого тіла і повністю його закривав. Відкритими залишалися тільки особа, ступні і кисті рук. Голова покривалася спеціальною накидкою.
Вимоги скромності, як бачимо, дотримані. А як з функціональністю?
Купальник виготовляється повністю з поліестеру. Тому він погано поглинає воду і швидко висихає. Перші моделі випускалися чорного кольору, але тепер купальні костюми для мусульманських жінок випускаються самих різних забарвлень. Більше того, з'явилися моделі, які пропускають ультрафіолетове випромінювання. Так що прийшовши на пляж і не демонструючи свого тіла, можна, незважаючи на це, загоріти не гірше, ніж в "безсоромному" бікіні.
До речі, навіть назву для свого винаходу Ахеда Занетти придумала компромісне: буркини. Отакий словесний симбіоз несумісних, здавалося б, жіночих нарядів: наглухо закритої паранжи-бурки і купальника-бікіні, що ледве прикриває принади купальщици.
Компроміс був прийнятий обома сторонами. Ісламські жінки з'явилися на пляжах не лише для того, щоб супроводжувати там чоловіка і дітей. Тепер вони могли без проблем отримувати задоволення і від сонця, і від повітря, і від води.
Компромісний винахід Ахеди Занетти дозволив вийти на спортивні арени спортсменкам з мусульманських країн. Фірма, заснована Ахедой, випускає не лише купальники-буркини, але і спортивні костюми, хиджуди, повністю функціональні на бігових доріжках або ігрових майданчиках і одночасно задовольняючі мусульманським вимогам скромності — ніякого тобі голого тіла. Хиджуд — це таке ж "складене" слово, як буркини. У нім об'єднані назва мусульманської головної хустки, хиджаба, і англійське слово "hood"("капот, халат").
Повертаючись до середземноморських берегів, скажу, що винахід купального костюма для мусульманських жінок був радісно прийнятий в ультрарелигиозних громадах Ізраїлю. Річ у тому, що вимоги до скромності і абсолютне неприйняття оголення на людях в цих громадах порівнянні з тими, що культивуються серед мусульман. Тому загорати і купатися в морі або у басейні чоловіка і жінки можуть тільки окремо. І навіть при цьому купальні костюми, що продаються в звичайних магазинах, жінки з ультраортодоксальних громад ні за що не надінуть. А ось купальники-буркини їм придивилися. І пристойно, і красиво. Все-таки жінки — завжди жінки!
